Сінтра. Quinta da Regaleira. (Кінта да Регалейра)

Попередні пости про Португалію 1, 2, 3, 4.

   Будете в Лісабоні, обов’язково треба з’їздити у Сінтру. Коли ми готувалися до поїздки в Португалію, то Сінтра була чи не першою у списку. Там ми планували подивитися місто та кілька цікавих об’єктів. Найбажанішим із них була Садиба «Регалейра». Також замок Маврів та Національний палац «Пена». Забігаючи наперед скажу, що за першу поїздку в  Сінтру ми встигли тільки оглянути всю Регалейру та трішки місто, а ще пройшли більшу частину дороги до замку Маврів. А все тому, що день дуже короткий, в 17.30 вже темно. Коли сідає сонце  дивилися тут. І багато фотографували, дуууже багато, а це забирає час. Ну що, вперед.

   Вранці зі станції метро Інтенденте, яка знаходилася за 7 хвилин від нашої квартири, вирушили на станцію Оріенте (порт. Oriente), де знаходиться одноіменний залізничний вокзал, з якого вирушають потяги в різні напрямки. Ця станція знаходиться в районі, який був створений до міжнародної експозиції присвяченої океанам EXPO’98. Та про це я розповім у наступному пості. Отже ми купили квитки, обійшлися 7,2 євро в 2 сторони на двох. Касир не розмовляв англійською, тож не зміг пояснити що і куди. Люди на пероні також, але не дивлячись на це всі намагалися нам допомогти.

В поїзді ми познайомилися з дідусем, який трішки розмовляв англійською, він і розповів де треба зробити пересадку та добратися до Сінтри. Поспілкувалися, подякували і навіть навчили його казати “Дякую” українскьою 🙂

Вокзал в Сінтрі. Звідси ми вирушили по gps до Quinta da Regaleira. Пішки.

Кілька світлин Сінтри.

Вікусі подобається.

По дорозі до Регалейри.

Вхід на територію садиби “Регалейра”. За цими воротами купують квитки.

Фасад замку Регалейра.

А тепер “лайфхак”. Вхід на двох коштує 12 євро (6 євро дорослий квиток без екскурсовода). Не заходимо на територію, а йдемо вверх, повертаємо наліво і доходимо до кафе. На терифорії кафе є вхід до садиби. На хвіртці написано на 2 мовах, що можна тільки з квитком. Дивимося, чи ніхто не бачить і заходимо 🙂 Ми спершу так і зробили, але моя пристрасть до фото погубила цей план, так як ми замість піти далі, стали фотографувати. І поки я робив наступне фото, до нас підійшла офіціантка і попросила показати квитки…. 🙂

Доріжки садибою.

Головний фасад.

   Безумовно, Кінта да Регалейра – одне із обов’язкових місць для відвідування в Португалії. Парк був задуманий як земне втілення райського саду Едем. При цьому кожна споруда або скульптура, розташовані вздовж доріжок, мають своє таємне призначення. Тераси парку переносять нас у світ «Божественної комедії» Данте Аліг’єрі – тут є і рай, і пекло, і чистилище. На території парку знаходяться романтичний палац у стилі неоготики, каплиця і парк з озерами, гротами, фонтанами і різними архітектурними стилями. Садиба носить назву від імені баронеси Регалейра, яка придбала маєток в 1840 році. Відомий також як палац мільйонера Монтейру. Популярність садиба отримала саме завдяки Антоніо Аугусто Карвальо Монтейро, який перекупив її в 1892 році. Господар Кінта да Регалейра був різносторонньою особистістю і крім заснування Лісабонського зоопарку, він також цікавився літературою, сценічним мистецтвом і ботанікою, а деякі навіть припускають про його зв’язки з масонами. Регалейра входить до складу «Культурного ландшафту Сінтри», в 1995 році внесено до Списку об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Лава між каплицею і палацом.

Стеля в палаці.

Всередині каплиці. Фреска над вівтарем: Ісус коронує Діву Марію.

Вигляд з балкону.

Йдемо далі.

Погляд на Сінтру з башти.

Видніється замок маврів. Туди теж планували потрапити.

Печери.

Водоспад. По всій території парку перетинається велика кількість стежок.

Сад як мікросвіт, елементи якого наділяють його таємницями та загадками. Тут нічого немає випадкового. Помічається зв’язок із міфологією, творами Данте та християнством. Рослини привезені з Бразилії. Варто взяти карту при покупці квитків, так як можна заблукати. На карті територія здається дуже великою, та насправді все дуже компактно. Ви можете провести спокійно весь день в Регалейрі.

Найцікавішим для нас і думаю буде для Вас –   Колодязь Посвяти.

Він збудований руками людини. Кажуть, що тут відбувалися обряди ініціації масонів. Колодязь збудований в надрах гори, його глибина 30 метрів. Він складається зі спіральної галереї з різьбленими колонами на 9 рівнях по 15 ступенів в кожній. Ці дев’ять рівнів символізують дев’ять кіл пекла, чистилища і раю, описаних Данте. Все побудовано на єднані протилежностей: небо – пекло, пекло – рай, цей світ і «світ потойбічний». Опускаючись на дно колодязя, ми проходимо через якийсь обряд пізнання своєї душі.

На дні колодязя знаходиться компас, намальований поверх хреста лицарів Тамплієрів, на стіні  – знак “дельта лумінозо” – “сяючий трикутник” – символ масонства.

Спускаючись на дно колодязя, потрапляєш в повну темряву, стрілка компаса тут завжди вказує східний напрямок, до сонця і світла.

Вхід в Колодязь Посвячення охороняють стражники потойбічного світу. Навпроти входу в колодязь розташовується «Божественна тераса», яку захищають дві вежі «зіккурати» – це культові споруди, що нагадують усічені піраміди, на верхньому ярусі у яких знаходилося святилище.

В якийсь момент я переплутав маштаби на карті і ми дійшли до кінця садиби та пішли по периметру.

Ще один колодязь.

Підземелля садиби Регалейра посічене тунелями. Система тунелів має багато входів і виходів, що ведуть до каплиці, гротам, озеру з водоспадом та іншим пам’яткам. Символічно вони інтерпретують подорож між світлом і темрявою, смертю і воскресінням. Не всі тунелі відкриті для проходження. Ті, що відкриті, мають освітлення.

Фонтан Ібіса (Ibis Fountain).

Починало темніти, коли ми все оглянули та вирішили рухатися далі. Дивитися замки маврів та “Пена”.

Дорога весь час йшла вгору.

Тут роздоріжжя. Направо замок марів, до нього коротша дорога, судячи з навігації. Туди ми і пішли. Можна було поїхати автобусом, та ми обрали піший маршрут.

На дворі вже темно і люди, які поверталися з замку маврів повідомили, що вже зачинено. Кілька фото

і ми повертаємося в місто.

   Вирішили повернутися в Сінтру ще раз на днях, так як не встигли подивитися замки. На вокзалі, коли поверталися додому, сіли не в той потяг, мали їхати на Oriente, а поїхали на Rossio (Estacao de Caminhos de Ferro do Rossio). Так ми відкрили для себе залізничний вокзал, який розташований набагато ближче до нашої квартири, добиратися до якого можна пішки, економлячи гроші і час.

Попереду багато цікавого.

Stay tuned:)