Чорнобиль та Межигіря. Тур вихідного дня

В Чорнобильську зону я мріяв потрапити вже багато років. Напевно з тих пір, як дізнався про цю, одну із найбільших катастроф людства і почав цікавитися як це сталося. Передивився багато фільмів та перечитав статей. І ось нарешті цієї осені я там побував.

Під катом багато фоток та мало тексту 🙂

Раніше в Зоні було простіше, можна було потрапити в будівлі Припяті, побачити Четрвертий Енергоблок Чорнобильської АЕС, та мати більше свободи. Зараз же купа обмежень та заборон. В листопаді 2016 4 Енергоблок почали накривати саркофагом – Новий Безпечний Конфайнмент(НБК). Про старий та новий саркофаги та всі події навколо них дуже гарно описав мій колега по цеху – Олександр Чебан. Ці роботи закінчили до початку грудня і екскурсії до Реактора вже відновили. Ми ж були без можливості потрапити до енергоблоку. Але не заважаючи на всі ці речі побувати там було дужеее цікаво та пізнавально. Правду кажуть в народі: краще раз побачити ніж 100 раз почути. Так і тут, ні відео, ні інші медіа ресурси ніколи не передадуть Вам реальності, яку Ви можете сприйняти по свому, побачивши та відчувши її. Про саму катастрофу, її ліквідацію та наслідки вже написано багато, тому навіть не пробуватиму вантажити Вас інформацією, захочете, зможете все знайти самі. А лише хочу поділитися враженнями та картинками із Зони відчуження, якою побачив її я.

Агенцій, які організовують тури в Чорнобиль зараз є дуже багато. Одні працюють приватно, інші на Державу. Я прибув в Київ вранці і одразу вирушив в пункт призначення. Дорога займає в районі 2 годин.

1. КПП Дитятки. Це в’їзд в 30 км зону. Тут посилений контроль та перевірка документів. Потрібно попередньо замовляти перепустки.

2.

5. В’їзд в Чорнобиль. Тут вже стає моторошно.

6. Стелла.

7. Алея з табличками – назвами відселених сіл. Їх дуже багато, сумно стає!

8.

9. Закинуті хати.

10. Колись тут бігали діти…

11. Жили сім’ї.

12. А тепер тільки носиться вітер та проходять великі потоки туристів.

13. А на цьому подвірі виглядає, що хтось живе.

14. Кафе Десятка в Чорнобилі, одноіменне є в Івано-Франківську. Тут невеликий вибір страв, дорожче Києва відсотків на 30 і все привозне.

15. Пам’ятник пожежникам. Тим, хто врятував світ...

16. В Чорнобилі робочі бухають. Тому адміністрація прийняла рішення заборонити продаж алкогольних напоїв вдень.

17. Майданчик з технікою: машинами-роботами, що працювали на даху 4-го енергоблоку.

18.

19.

ПІсля Чорнобиля отримуєш сумний післясмак. Коли бачиш це все, мимоволі уявлєш, які це маштаби трагедії для людей, які там жили.

Далі ми вирушили до радіолокаційної станції “Дуга”.

20. Стій, стріляють. Цей, колись секретний об’єкт, є режимною зоною. Тут контроль та автоматники.

21.

22.

23. Радіолокаційна станція «Дуга», більш відома, як об’єкт «Чорнобиль-2» або «Російський Дятел», була секретним об’єктом до 1980-х років. Її перші випробування відбулися в 1980 році. Знаходиться вона в однойменному містечку неподалік від Чорнобильської атомної станції.

Історія радіолокаційної станції

Мета її створення – максимально швидке і точне виявлення старту міжконтинентальних балістичних ракет далеко за межами країни. З її допомогою запуск ракети можна було відстежити ще на етапі загоряння стартового факела. Така розробка відігравала величезну роль в оборонній та військовій промисловості СРСР. Даний об’єкт був створений для попередження ядерної атаки з боку Сполучених Штатів Америки. Принцип роботи станції ґрунтувався на відображенні радіосигналів іоносферою. Вхідні сигнали уловлювалися за допомогою антени «Чорнобиль-2», а потім оброблялися на комп’ютері. Працювала станція дуже шумно, видаючи в ефірі характерний стукіт, за що і отримала колоритне прізвисько – «Російський Дятел». Після аварії на ЧАЕС радіолокаційну станцію законсервували. Але з часом стало зрозуміло, що її експлуатація в умовах режиму відчуження неможлива, тому станцію закрили, тим самим зробивши її одним з об’єктів екскурсійних маршрутів. Станція включає в себе дві величезні антени – приймальну і передавальну. Висота приймальної антени становить 135 м, ширина – 300 м, висота передавальної – 210 м, а ширина – 85 м. Крім цих антен в комплекс радіолокаційної станції входять 26 передавачів, кожен з яких має досить значні розміри – практично з двоповерховий будинок. До наших днів радіолокаційна станція «Дуга» зберіглася практично в незмінному вигляді. Навіть сьогодні знаходяться сміливці, що ризикують залізти на 135-метрову висоту і поглянути на прилеглу територію. (джерело igotoworld.com)

24. Вона просто нереально гіганська. Щоб сфотографувати її знижу, то потрібен якийсь фішай, якого в мене немає.

25. “Дугу” вже кілька років хочуть демонтувати, але це мега-дорого. Там металу, що можна бомжа з трущоб зробити досить багатою людиною 😀 Це вібратори, які частково поспилювали з  “Дуги”.

26.

27. А ось ця будова – колишнє приміщення із електронно-обчислювальною машиною. Сьогодні наші комп’ютери маленькі, а колись вони займали цілі поверхи будинків.

28. Залишки пульту керування.

29.

30. Моторошно.

31. Селфі.

32. Місцевий сталкер.

33. Далі ми попрямували у Прип’ять.

34. Шістнадцяти поверхівка. Я обов’язково туди повернуся і залізу на дах. Цього разу було забагато поліції та СБУ.

35. Готель “Полісся” в наші дні.

36.

37. А колись він був таким…

38. Палац культури “Енергетик” зараз…

39. …

40. …і колись.

40. Ресторан.

41. Оглядове коло в Парку атракціонів. Воно дуже фонить. Тут відмивали від радіації вертольоти, які брали участь у гасінні пожежі.

42. Тут могли веселитися дітки…

43. Все, що залишилося від трибуни стадіону.

44.

45. Лавка.

46. Вхід на стадіон.

47.

48.

49. Місцями провалюється асфальт. Перебування в місті, не кажучи вже про будівлі всередині, стає з кожним роком все більш небезпечним.

50.

51.

52. Хай буде атом робітником, а не солдатом

53. Причал Прип’яті.

54.

55. Автомати із газованою водою. Такі ще можна зустріти у Львові.

56. Теплиця.

57. Школа.

58.

59. В нас теж були такі парти та крісла.

60. Все як і тоді. Правда мародери і тут побували. Та на відміну від побутових речей шкільні їх мало цікавили.

61.

62.

63.

64.

65. Далі вже не дуже хотілося виходити з автобуса і ми поїхали на КПП, щоб повертатися в Київ.

66. Для нас Чорнобиль – це туристична атракція, для них трагедія життя, для світу технологічна катастрофа. Не дай Боже ще колись таке… Ми їдемо, але я ще планую повернутися.

67. В неділю захотілося ще вражень і ми вирушили в Межигір’я. Туди я планував давно.

68. Тут все зроблено якісно.

69. Славнозвісна Хонка. В середину не пішли, якось повернемся, сходимо.

70. З одного боку будинок 5 поверховий…

71. З іншого трьох.

72. Озеро. Все доглянуте та няшне.

73. Ресторан на озері. Тут Віктор Я. ймовірно любив шашличити.

74. Зараз багато де руйнуються доріжки та фасади. Ніхто цим так серйозно не займається, як колись. Межигір’я занепадає. Багато тварин виздихало, речей розікрали. Всі гроші, на які живе та підтримується садиба місцеві коменданти, як вони себе називають, заробляють із туристів. Державі на цей об’єкт начхати. А скільки сюди людських грошей та Ваших з нашими податками пішло…

75. Ось такий добротний міст із дерев’яними перилами. Масивно. Тут ні на чому не економили.

76. А ось спиляний замок. Напевно під час революції сюди добиралися.

77. Чиясь будка. Так будують котеджі в Карпатах, а тут для якоїсь незрозумілої тваринки. Ось так…

78. Ну і корабель Галеон. До нього прийшлося довго йти. Територія дуже велика і краще їхати велосипедом, чи електрокаром.

79.

Це були цікаві та насичені враженнями вихідні. Після побаченого починаєть по іншому думати та аналізувати окремі речі. На Ці два об’єкти я ще повернуся. Бо є ще багато цікавого та непобаченого.

Подорожуйте.