Доброго ранку, В’єтнам

– Доброго ранку, В’єтнам – подумала я після першої ночі в абсолютно звичайному хостелі посеред бекпекерського світу Ho Chi Minh City. Нарешті приземлилась. Вчора ввечері ця думка була не настільки приємною, як після ночі здорового повноцінного сну. Так, згадую що сталося вчора ввечері: посадка в міжнародному аеропорту Tan Son Nhat, довгі та успішні торги з таксистом, дорога в хостел і довгоочікуване нормальне ліжко. Хто подорожує часто і бюджетно, той знає, що в хорошому хостелі завжди буде хороший матрац, інакше анафема і погані відгуки. Згадала опівнічну розмову з двома шведками, які вже встигли втікти на чергову прогулянку. Починаю потихеньку вибиратися і я. Чим зайнятися в перший день – розвідка на місці і план дій на наступні три доби. Вирішую, що більше чотирьох ночей на Ho Chi Minh City витрачати не буду. Розставляю на google map зірочки і починаю їх ловити одну за одною. Попередньо вдихнула душу у свій iPad – купила сімку для 3G-інтернету і поєдналася з мобільним світом. Хух! Легкий сніданок з фруктів і в’єтнамської кави (остання – окрема тема: і спосіб заварювання, і тонкий шоколадний присмак), а потім в дорогу.

…Ще до прильоту в Ho Chi Minh купила квиток до наступної країни – Малазії. Виліт зі столиці Hanoi, тому за 21 день, які випали на мій В’єтнам, я мала проїхати країну з півдня на північ. І це мені дещо поспіхом, але вдалося. Пересувалася весь час автобусами, це найдешевший і найповільніший варіант. Але я економила час завдяки нічним переїздам в sleeping bus, де крісла розкладалися до горизонтального положення і невисокий пасажир міг витягнутися в повний зріст (161 см мене якраз по розміру крісла).

1.           

Загалом в’єтнамський маршрут виглядав так:

2.   Маршрут: (1) Saigon -> (2) Da Lat -> (3) Mui Ne -> (4) Nha Trang -> (5) Hoi An -> (6) Hue ->  (7) Hanoi

Отже, все почалося з найбільшого мегаполіса країни Ho Chi Minh City, він же в минулому Saigon (до сакралізації видатного лідера нації Хо Ши Міна, з яким ми згодом зустрілися в Hanoi). City Tour виявився динамічним, незважаючи на періодичні полудневі затори. Потрапила в Музей жертв війни (тут я ще до кінця не усвідомила, що темою війни буде просякнута вся ця мандрівка), проїхала повз американстке посольство (дипстосунки з В’єтнамом відновив Білл Клінтон у 1995 – через двадцять років після закінчення війни), десь трапився на обід local food (в подорожах у ПСА стараюсь харчуватися з місцевими для кращого “занурення”), потім загубилась на Binh Tay Market (один з найбільших в регіоні – побудований ще за колоніальних часів у 19 ст.) і тут згадала, що маю в сумці камеру Fuji Х20, яка ще досі жодного файлу не створила…

3.  

4.  

По дорозі назад в хостел, відпочиваю на терасі колишнього президентського палацу, він же Independence Palace.

   Наступний день був присвячений околицям Сайгону і району дельти ріки Меконг. Вразив красою храм Cao Dai Temple – центр каодаїзму (відносно молода в’єтнамська релігія, суміш буддизму, даосизму, конфуціанства і християнства, яка зародилася в 20х роках минулого століття і зараз нараховує більше 3х мільйонів прихожан).

5.   

6.  

7.                 

Далі була екскурсія на кокосову ферму, де можна було спостерігати повний цикл виробництва – від свіжозірваного горіха до готових товарів народного вжитку (морозиво, олія, цукерки, косметика etc.).

8.                                                                                                     

9. Кокосовий напівфабрикат

10.

  

11. Кожна кокосова цукерка загортається маленькою в'єтнамською жінкою вручну.

12. Далі мандруємо човном по Меконгу.

13. і потрапляємо на дегустацію медового чаю – пасіка там же, бджоли комунікабельні і абсолютно мирні.

14. День закінчився перегонами на човнах (вперше така радість зі мною сталася) по вузьких лабіринтах дельти Меконга.

15.         

   Далі пощастило потрапити в справжні партизанські тунелі, точніше ціле підземне містечко, яке слугувало притулком і врятувало життя тисячам в’єтнамців, які боролися проти американських військ. Тунелі селища Ку Чі (Cu Chi Tunnels) були частиною великої системи підземних сховищ, які побудували в’єтконгівці для партизанської боротьби. Тут вони будували не тільки місце для повноцінного життя тисяч людей без необхідності підніматись на поверхню (був водопровід, кухня, лікарня, пологова кімната etc.), але і вправлялись у вигадуванні різноманітних пасток і капканів для оборони тунелів від вторгнення ворога. Пастки були смертельні і не залишали жодного шансу жертві.

16.          

17.   

18.           

19.

20.         

21.   

   Наступної точкою маршруту став Da Lat – місто знаходиться на висоті 1500 м, тому тут завжди комфортна температура повітря – середньорічна близько 23С. Часто в’єтнамці з Сайгону тікають сюди від спеки – беру з них приклад. Якось так склалося, що за всю мандрівку саме Далат виявився найбільш французьким, тобто тут все натякало на колишню колоніальну приналежність В’єтнаму. Для початку очевидне – телевишка тут у формі Ейфелевої вежі, масштабованої звичайно. Стара залізнична станція, архітектура центральної частини міста, католицький собор біля головної площі – все це будували за французів. Найприємнішою виявилась прогулянка навколо озера в центрі міста.

22.

23.     

24. Наступного дня вирушаю на каньонінг в передмісті Da Lat – ще один вид активного відпочинку, який спробувала вперше.

25.   

26.                                                                                                   

27. 

28.   

   Наступний пункт призначення – рибацьке поселення Mui Ne  з чудовими пляжами, сонними вулицями і неймовірною кількість російських туристів. Останніх я намагалася уникати всю подорож, в більшості ситуацій це мені успішно вдавалось. Росіяни – основна маса туристичного потоку в комуністичному В’єтнамі, але, на щастя, маса організована. Тобто вони ходять гуртом, селяться окремо від інших націй і заговорити до незнайомця можуть тільки запідозривши в об’єкті уваги слов’янські корені.

29. Тим не менше, в Mui Ne така краса…

30.  

31.  

32. Прогулянка в піщані дюни перед світанком.

33. Місто Nha Trang  – черговий курорт на березі Південно-китайського моря. Тут красива білосніжнa набережна з неймовірними лазурними морськими пейзажами. Це таке гармонічне поєднання голубого і білого кольорів, яке примушує мозок зафіксувати єдиний момент тут і зараз, і в одну мить забути про всі посторонні теми. Nha Trang – гастрономічний рай для любителів морепродуктів – свіжий лобстер, креветки чи рибка – швидко, дешево і дуже смачно.

34. Продовжую подорож по східному побережжю Індокитаю. Місто Hoi An – прекрасна річкова набережна серед старовинної колоніальної архітектури і неймовірна кількість маленьких приватних ательє для гостей туристичних кварталів. Останнім явищем власне і відомий Hoi An – тут дешево і швидко (якість достойна) пошиють все, чого душа забажає: весільну сукню, костюм-трійку і навіть справжній шотландський кілт.

35. Окрім безлічі кравців в самому Hoi An, поруч нього є ціле поселення столярів Lang Moc Kim Bong, всі жителі якого причетні до одного ремесла.

Після Hoi An переїзжаю в колишню імперську столицю Hue. Тут роблю зупинку перед поїздкою в сучасну комуністичну столицю Hanoi. В Hue потрапила в досить дивний Thanh Xuan Hotel, який презентував себе англомовним гостям під брендом Google Hotel (в компанії Google навряд чи про це знають…)). В чудовому Google Hotel ліжко у 8-ми місному дормі коштувало $6. В ціну крім проживання, включено сніданок, а також безлімітний чай, кава і пиво!!! Такий от Google в Hue – ніхто з моїх сусідів по кімнаті не хотів звідти їхати…

36. 

  Колишня американська військова база Khe Sahn Base – тепер це музей і згадка про війну. Зустріла на базі американця, який тут проводить кілька місяців в році і займається розвитком пошматованого багаторічною війною регіону – створенням шкіл, інфраструктури, знешкодження мін і багато іншого. Американці намагаються спокутувати свою вину перед в’єтнамським народом вкладаючи мільйони у різні доброчинні проекти.

37.  

38.

Далі чекала довга дорога в Hanoi з одною зупинкою в національному парку Phong Nha-Ke Bang – одному з найбільших печерних комплексів світу. Тут знаходиться найбільша в світі печера Son Doong, яка почала приймати перших туристів лише за рік до мого візиту в серпні 2014. Зупинка тривала всього півдоби і відвідавши лише річкову печеру Phong Nha, я пошкодувала, що не залишила більше часу на цей парк.

39. Стартуємо на човнах до Phong Nha Cave.

40. Сім’я рибалок за щоденним заняттям.

41. Занурились у перший коридор Phong Nha.

Після печер пересідаю на нічний автобус до Hanoi. Столиця була останньою точкою для ночівлі і тут я зупинилась на 5 днів. За цей час встигла зганяти на один день в Ha Long Bay (так краще не робити і залишатись в бухті хоча б на одну ніч) – відвідала кілька печер і покаталась на човні серед неймовірної карстової краси.

42.   

43. А деякі щасливчики живуть тут постійно в плавучих селищах – рибальство їх не забезпечує всім необхідним, а от супровід туристів і прокат каное – дають сенс для існування.

44. Дещо менш популярний серед туристів, але не менш прекрасний від Ha Long Bay парк Tam Coc. Тут за кілька доларів у вас буде на півтори години власний човен з таким от капітаном.

Дослідження самої столиці. Тут перше і обов’язкове – зустріч з Хо Ши Міном, чиє муміфіковане тіло зберігається в місцевому мавзолеї. Для цього потрібно в сам мавзолей потрапити до 12-00, дотримуватися дрес-коду і здати на охороні всі пристрої для зйомки. Такий от строгий комунізм. Взагалі, сам Хо Ши Мін просив його кремувати після смерті, а прах розвіяти по всій країні, проте партія вирішила інакше. Отже, щороку тіло возять до Москви для профілактичних процедур, тому два місяці в рік мавзолей не доступний для відвідування.

45. Захід сонця на березі найбільшого в місті озера West Lake.

Автор: Наталя Столяр.